Шаргородська громада
Вінницька область, Жмеринський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Почесні громадяни міста Шаргород

ПОЧЕСНІ ГРОМАДЯНИ МІСТА ШАРГОРОД

Цуркань Іван Улянович  народився у селі Джурині Шаргородського району в сім’ї селянина 1 березня 1923 року.  Закінчив сільську школу і працював у колгоспі їздовим. В роки Другої світової війни,  двадцятиоднорічного Івана мобілізовано до лав Червоної армії. На фронті одержав два поранення.  Війна закінчилася для Івана Ульяновича під Прагою, після чого він продовжував служити. 

В 1947 році влаштувався на роботу в Шаргородському райвідділі будівництва. У цьому ж році вступив на навчання до Шаргородського сільськогосподарського технікуму, який закінчив з відзнакою та одержав можливість  для вступу до вищого навчального закладу без вступних іспитів. В 1956 році закінчив заочно Уманський сільськогосподарський інститут і одержав диплом агронома.

Працював агрономом-буряководом при районному відділі сільського господарства. Згодом, його призначено на посаду голови колгоспу с. Деребчина Шаргородського району.

У 1953 році призначено головою колгоспу с.Хоменок Шаргородського району. На цій посаді Іван Ульянович проявив себе як фахівець, організатор, вихователь. В часи його правління, господарство  було,  належним чином, розбудовано і досягало високих виробничих показників.  За підсумками роботи у 1957 році, голова колгоспу Цуркань І. У., Указом  Президії Верховної Ради СРСР, нагороджений орденом «Знак Пошани».

    За рахунок колгоспних коштів було розбудовано інфраструктуру села та здано 2  восьмиквартирних житлових будинки для спеціалістів колгоспу та села. У 1970 році Іван Цуркань нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Після 62 років безперервної роботи, очолював Шаргородську районну раду ветеранів війни і праці. У 2000 році Президент України вручив Цурканю Івану Ульяновичу високу нагороду – орден Богдана Хмельницького.

У 2009 році під авторством Івана Цурканя вийшла книга «Мій рід, моє село», в якій розповідається про рід Цурканів, що родом з села Джурина, нелегкі роки, які пережило село, його історію, трудовий і бойовий шлях Івана Ульяновича.

Помер Цуркань І. У. 7 липня 2008 року.

 

Барецький Володимир Іванович народився 26 жовтня 1957 року в с.Гибалівка Шаргородського району. Після закінчення  середньої школи,  здобув робочу спеціальність «Токар ІІІ розряду».

З 1976 по 1978 роки проходив службу  у лавах  Збройних Сил СРСР на Сахаліні. Трудова діяльність розпочалась  на посаді агента Шаргородської інспекції Держстраху. Згодом, зайняв посаду заступника начальника цієї ж установи. Після успішного закінчення навчання у Житомирському сільськогосподарському інституті, одержав диплом економіста.

З 1986 по  1990 роки  Барецький В.І. працює провідним спеціалістом контрольно-ревізійної групи Шаргородського районного агропромислового об’єднання. З 1990-го по 1992-й рік  – начальник інспекції Держстраху, начальник Шаргородського відділення обласної дирекції  Укрдержстраху,  два роки успішно керував фінансовим відділом Шаргородської райдержадміністрації. У 1994- му Володимир Іванович – заступник голови-завідуючий фінансового відділу Шаргородської  районної ради народних депутатів, згодом,  заступник голови-завідуючий фінансового відділу райдержадміністрації. У 1997 році Володимира Івановича Барецького призначають начальником фінансового управління облдержадміністрації, де він пропрацював до 2005 року. Після цього, очолював постійну комісію з питань бюджету Вінницької обласної ради. У 2007-2008 роках Володимир Іванович працював керівником Вінницького відділення АКБ «Київ».  З 2008 по 2010 роки -  начальник Територіального управління Рахункової  Палати по Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській областях.  

Володимир Іванович, по суті, розбудовує цей напрямок державної служби у Вінниці. Завдяки йому з’являється чимало резонансних матеріалів у періодичній пресі стосовно контролю над витрачанням та використанням бюджетних коштів.  У серпні 2010 року Володимира Барецького призначено заступником голови Вінницької обласної державної адміністрації. Тут він працював до кінця 2012 року.

У 2020 році обраний Шаргородським міським головою.       

Обирався депутатом обласної ради 2, 4 скликань від Шаргородського району.   

Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденами Св. Володимира та Нестора Літописця.

 

Андрієць Йосип Петрович  народився  у 1943 році в селі Шостаківці Шаргородського району,  яке тепер входить до складу  Шаргородської територіальної громади.

У важкі післявоєнні роки навчався у місцевій школі, у 1960 році  закінчив Шаргородську середню школу.  Служив у рядах Збройних Сил СРСР. Після демобілізації з армії, володіючи відповідною кваліфікацією і навиками шофера-професіонала, понад  десять років Андрієць Й.П. працював у Шаргородському  автотранспортному підприємстві  ( АТП) водієм автобуса.

Як зразкового працівника автопідприємства, трудовий  колектив   висунув  Йосипа Петровича кандидатом у депутати до Шаргородської селищної ради. За проявлені організаторські здібності у 1974 році його обирають селищним головою. Тоді ж закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут.

Згодом, у 1986 році, коли Шаргород отримав статус міста, Йосип Петрович, переважаючою кількістю виборців, був обраний міським головою.  В подальшому, неодноразово переобирався. В загальному, посаду міського голови займав протягом    27-ми років.

Шаргород був і залишається містечком, в якому мирно впродовж багатьох поколінь живуть люди різних національностей та   релігійних конфесій.   За рекомендацією міського голови Андрійця Й.П. у 1992 році було започатковано проведення в Шаргороді обласного фестивалю національних культур «Всі ми – діти твої, Україно!».

 

Буковинський Станіслав Альбінович  народився 11 травня 1947 року в с.Гибалівці Шаргородського району в сім’ї колгоспника.

Навчався в місцевій восьмирічній школі, після закінчення якої вступив на навчання до Чернівецького фінансового технікуму. Закінчивши навчальний заклад, направлений на роботу в фінансові органи Вінницької області.

Свою трудову діяльність розпочав у 1965 році на посаді інспектора по бюджету Шаргородського районного фінансового відділу. Займався, також,  питаннями фінансування сільського господарства. Після звільнення з лав Радянської армії, працював на тій же посаді.

У 1971 році був переведений до Вінницького обласного фінансового відділу, де займав посаду інспектора по бюджету, пізніше, начальника бюджетного відділу. Одночасно навчався на економічному факультеті Чернівецького державного університету, який успішно закінчив  у 1975 році.

В 1975 році висунутий на роботу в центральний апарат міністерства фінансів України. Працював заступником начальника відділу місцевих бюджетів Бюджетного управління, пізніше, заступником начальника бюджетного управління. Протягом чотирьох років очолював:  управління фінансів і удосконалення фінансового механізму; зведений відділ державного бюджету; управління нових форм господарювання і податкової політик;  Головне бюджетне управління. У серпні 1993 року  призначений заступником  Міністра фінансів України.

Кандидат економічних наук,  доцент, старший науковий співробітник,  дійсний член Академії економічних наук України, член Центрального правління спілки економістів України, видав понад 30 праць. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, удостоєний почесного звання «Заслужений економіст України», подяки Кабінету Міністрів України, відзнаки Академії економічних наук України «Золота медаль» ім. М.І.ТуганБарановського. Проживає в м. Києві.

 

Маліванчук Анатолій Іванович – майстер спорту міжнародного класу з гри у більярд.  Народився 6 січня 1946 року в родині директора Шаргородського підприємства механізації сільського господарства.

Навчався в Шаргородській ЗОШ,  у Вінницькому енергетичному технікумі та Мелітопольському інституті сільського господарства. Весь час працював у Шаргородському підприємстві механізації сільського господарства на посаді інженера.

У вересні 1991 року  - чемпіон України з більярду, перший та останній чемпіон СРСР (1991).

Анатолій Маліванчук – семикратний чемпіон України, призер понад 40-ка змагань з більярду, переможець Чемпіонату Європи серед ветеранів більярдного спорту (2008, 2009), віце-чемпіон світу серед ветеранів (2010), чемпіон відкритого чемпіонату України з більярдного спорту (комбінована піраміда) серед ветеранів (2012).

 

Караванський Леонід Едуардович і Караванський Олег Едуардович.

Олег Едуардович Караванський народився 25 червня 1974 року в   сім’ї шаргородських службовців.

У 1981 році закінчив Шаргородську середню школу. А вже у 1992 році заснував і очолив у Шаргороді приватне підприємство «Фарм-сервіс», яке,  внаслідок копіткої співпраці з братом Леонідом, трансформовано в потужну корпорацію «O.L.KAR», де в даний час працюють понад  500 чоловік.

На початку своєї підприємницької діяльності,  дев’ятнадцятирічний юнак   зумів організувати роботу 15- ти власних аптек на Шаргородщині, надавши Шаргородові півтора сотні робочих місць. У 2006 році  був обраний депутатом Вінницької обласної ради. У 2009 році  успішно закінчив Одеську національну юридичну академію. Олег Караванський є футбольним  функціонером; певний час очолював футбольний клуб «Нива» (Вінниця) та був   його співвласником.

Леонід Едуардович Караванський народився 18 вересня 1965 року у Шаргороді.  

В  1983 році закінчив Шаргородську середню школу і вступив на навчання у Казанський державний університет  на юридичний факультет.   

Після демобілізації з Радянської Армії, в якій Леонід Караванський служив з 1985-го по 1987 рік, він перевівся на навчання до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, який успішно закінчив у 1990 році, одержавши диплом юриста.

Олег та  Леонід Караванські – українські підприємці, які вболівають за добробут рідного міста. Зокрема, ними профінансовано будівництво  придорожньої арки при в’їзді в Шаргород зі сторони м.Жмеринки.   

 

Мунтіян Валерій  Іванович – науковець,  раціоналізатор і винахідник,  відомий в Україні та за кордоном вчений у сфері економіки та економічної безпеки.   Народився 3 серпня 1960 року в м. Одеса. Дитячі роки пройшли в с.Слободі Шаргородській Шаргородського району.  

З другого класу навчався у Соснівській восьмирічній школі (нині Шаргородська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2). Після закінчення восьмирічки продовжив навчання у Шаргородській середній школі.

Закінчив Пушкінське вище військове інженерно-будівельне училище, аспірантуру при Одеському державному економічному університеті, коледж стратегічних досліджень та оборонної економіки Міжнародного центру ім.Дж. Маршалла (Німеччина, спеціальність – «Оборонна економіка»), Гарвардський університет (Кембридж, США, за програмою –«Кучма – Гор. Національна безпека України»), Українську академію державного управління при Президентові України, де отримав ступінь магістра державного управління, Національну академію оборони України. 

Напрями наукової діяльності: національна безпека, економіка, екологія, інформаціологія.

Наукові ступені та академічні статуси: доктор економічних наук, доктор філософії, доктор соціологічних наук, професор соціології управління, Гранд-доктор філософії, повний професор, професор, член-кореспондент НАН України (2006).                                                                                       

Основні посади: заступник міністра оборони України, заступник міністра економіки України, голова комісії з проведення реорганізації Міністерства економіки України, урядовий уповноважений з питань співробітництва з РФ, державами-учасницями СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об’єднаннями, головний науковий співробітник відділу економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економіки і прогнозування НАН України, завідувач кафедри зовнішньоекономічної діяльності, професор кафедри міжнародної економіки та менеджменту Національного технічного університету України. Член Міжнародної спілки економістів Генерального консультанта ООН (2002).

Валерій Мунтіян – автор понад 240 наукових праць, у т.ч. один винахід, 9 особистих і 17 колективних монографій, 20 підручників та методичних рекомендацій, що мають важливе значення для розвитку економічної науки і практики, автор та співавтор 56 законодавчих актів, основоположник нового наукового напряму, розробник основ теорії інформаціогенної моделі економіки, керівник робочих груп високого рівня із розробки Стратегії економічного розвитку держав-учасниць СНД на період  до  2020 року та Міждержавної програми інноваційного співробітництва держав-учасниць СНД на період до 2020 року. Військове звання генерал-лейтенант (2004).

Державні нагороди: почесне звання «Заслужений будівельник України» (1994), лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України (2002), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2010), нагороджений медалями та відзнаками Міністерства оборони України та колишнього СРСР.

Національні та міжнародні наукові нагороди: золота медаль лауреата премії ім. академіка В. М. Глушкова «Засновник наукового напряму» (2003); золота медаль лауреата Міжнародної премії імені лауреата Нобелівської премії академіка А. М. Прохорова (2005); золота медаль лауреата міжнародного конкурсу «Еліта інформаціологів світу» (2005 2008); вищий міжнародний орден «За заслуги в розвитку інформаційного суспільства» (2008); Вища нагорода Ради глав держав – грамота співдружності незалежних держав (2011); грамота виконкому Співдружності незалежних держав (2008, 2010); Вищий міжнародний орден «За видатні заслуги в інформаціології» (2010), золота медаль «Міжнародний винахідник» (2010).

 

Прилуцький Юрій Іванович - відомий учений-фізик та біофізик, доктор фізикоматематичних наук, професор, академік Академії наук Вищої Освіти України. Народився 25 травня 1965 року у с. Насіківка Шаргородського району.

У 1982 році закінчив  Шаргородську середню школу з відзнакою «Золота медаль», після чого  вступив на фізичний факультет Київського державного університету  ім. Т.Г. Шевченка, який з відзнакою закінчив у 1989 році   за фахом теоретична фізика.  

У 1983- 1985 рр. проходив строкову службу в армії. Кандидатську дисертацію захистив у 1992 році,  докторську –   у 1998-му. Ю.І.Прилуцький працює в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка з 1992 року; молодший та науковий співробітник кафедри теоретичної фізики фізичного факультету (1992-1993 рр.); асистент кафедри теоретичної фізики, заступник декана фізичного факультету (1993-1995рр.); докторант фізичного факультету (1995-1998 рр.); доцент кафедри теоретичної фізики (1998-2000рр.); доцент кафедри біофізики біологічного факультету (2000-2001 рр.); професор кафедри біофізики (2001-2007 рр.); професор кафедри фізики функціональних матеріалів фізичного факультету (2007-2008 рр.); з 2008 року – завідувач НДЛ фізичного факультету. Науково-педагогічний стаж –  25 років.

 

Перебийніс Петро Мойсейович народився 6 червня 1937 року в с. Слобода-Шаргородська, в селянській родині.  

У 1951 році  закінчив Слободо-Шаргородську семирічну школу,  Шаргородську середню школу, Шаргородський сільськогосподарський  технікум.

Після служби в армії вступив до Львівського університету на факультет журналістики.

Працював редактором районної газети в місті Калинівка, в редакції газети «Вінницька правда», редактором обласної газети на Тернопільщині, головним редактором журналу «Київ» та газети «Літературна Україна». Петро Перебийніс – поет, драматург, літературознавець, перекладач, публіцист;  лауреат літературних премій «Благовіст», імені Богдана  і Левка Лепких,  Миколи Островського,  Володимира Свідзинського, член Ради Національної Спілки письменників України, заслужений журналіст України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат першої премії Фонду Воляників –Швабінських (США), Національної премії  України ім. Тараса Шевченка, нагороджений орденом Святих Кирила і Мефодія та орденом князя Ярослав Мудрого.  

У його творчому доробку більше 30 книг, серед яких: «Високі райдуги», «Передчуття дороги», «Гроно вогню», « Світловий день», «Третя спроба». «Присягаю Дніпром», поліфонічний двотомник «Чотири вежі», «Пшеничний годинник», «Цивілізація дерев», «Тінь янгола», «Іменини року» та багато інших.

На слова поета,  Олександр Білаш та інші відомі українські композитори створили цілу низку популярних пісень.

 

Швець Петро Іванович народився 6 листопада 1925 року в селі Юхимівка Шаргородського району, яке тепер входить до складу Мурафської територіальної громади, в сім’ї колгоспників. У 1941 році закінчив 7 класів місцевої школи. Після звільнення Шаргородського району у березні 1944 року, був мобілізований до лав радянської армії.

Службу розпочав у запасному полку в Румунії, згодом був призначений радистом  командира батальйону, який брав участь у прориві Яссо-Кишинівського угрупування противника. Полк, в якому служив Петро Іванович, брав активну участь у розгромі німців у Будапешті, за що йому було присвоєно почесне звання «Будапештський», а Петра Швеця нагороджено медаллю «За відвагу». Військову службу успішно продовжував на території Угорщини та Австрії. Після Перемоги  служив в радянській армії ще п’ять років.

Після демобілізації навчався при Ладижинському технікумі на курсах механіків-комбайнерів самохідних комбайнів.

У 1954 році працював комбайнером у Казахстані, у 1957 році   призначений керівником Шаргородської машино-тракторної станції. Трудився самовіддано із патріотичним стремлінням до повної післявоєнної відбудови країни, за що був нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої революції, медаллю «За трудову доблесть». У 1976 році був обраний делегатом ХХV з’їзду комуністичної партії Радянського Союзу. На той час, ця місія була надзвичайно почесною.

Помер Швець Петро Іванович 22 червня 2016 року.

 

Яцентюк Казимир Михайлович народився 25 вересня 1923 року в селі Боднарівка Чемеровецького району Хмельницької області в селянській родині. У 1939 році закінчив дев’ять класів Гусятинської середньої школи, після чого працював трактористом.

У березні 1944 року був призваний  до лав радянської армії і зарахований у запасний полк 1-го Українського фронту . У червні 1944 року, прийнявши присягу, переведений у 1031-й стрілковий полк 280-ї стрілкової дивізії. 1 квітня 1945 року нагороджений медаллю «За відвагу».

Після завершення війни, Казимир Михайлович вступив у Котлаське аеросанне училище, яке пізніше було перейменоване і передислоковане у Київське самохідне артилерійське училище. Після його закінчення служив у Прибалтійському військовому окрузі. Був демобілізований  в званні лейтенанта.

Згодом вступив до Могилів-Подільського технікуму на бухгалтерське відділення . Працював помічником бухгалтера у колгоспі села Женишківці Віньковецького району Хмельницької області.

У 1961 році переїхав із сім’єю у село Соснівка Шаргородського району, де працював бухгалтером у місцевому радгоспі, пізніше диспетчером Шаргородської автобази №21, очолював раду ветеранів села Соснівки.                

Помер Яцентюк Казимир Михайлович  7 квітня 2008 року.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь