Комплекс споруд Шаргородського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря

     В 1717 році тодішній власник Шаргорода магнат Станіслав Любомирський запросив на береги Мурашки ченців ордена уніатів-базиліан, що заснували тут монастир і школу (1719).

     Унія зустріла різкий опір православного населення. В 1726 році в Шаргороді виникло братство зі своєю школою, а згодом через вісім років спалахнуло повстання під керівництвом сотника шаргородских козаків Верлана. Прийнявши титул полковника, Верлан зібрав під свої прапори значні сили гайдамак, маючи намір вигнати з краю «іноплемінників» і приєднати Правобережжя до Росії. Проте, повстання зазнало поразки.

     Біля 1782 року новий власник Шаргорода Йосип Соснівський надав базиліанам для споруди монастиря і школи-бурси розвалини замка і необхідні засоби. Школа, в якій деколи вчилося до шестисот учнів, славилася на всьому Правобережжі. Після приєднання краю до Росії монастир був реформований в православний, а школа - в семінарію, пізніше - в духовне училище. В 1840-і роки тут вчився чудовий український поет Степан Васильович Руданський (1834-1873). Яким  величезним зарядом життєрадісності і здорового подільського гумору винен володіти син бідного сільського священика села Хомутинці поблизу Вінниці, щоб восьмилітнє перебування в цих жорстких умовах не тільки не зламало, але і розвинуло прекрасне дарування!

     Видатний український письменник Михайло Коцюбинський (1864 -1913) вчився в Шаргороді в інший час, в 70-е роки. Саме в Шаргородській бурсі після прочитання твору юного Михайлика, викладач, входивши у вчительську, вимовив: «Будемо мати свого літератора». І не помилився. Дещо пізніше тут же вчився і чудовий український композитор, майстер українського хорового мистецтва Микола Дмитрович Леонтович (1877- 1921), автор класичного «Щедрика».

     Меморіальні дошки на фасаді колишньої бурси нагадують про славні імена.

     В центрі колишнього монастирського подвір'я, що зайняло верхнє плато межиріччя, височіє видимий зі всіх місць Шаргорода і навколишніх гір величезний собор Миколи Мірлікійського.

     Будівля з чотирьохколонним портиком на головному фасаді, повернутому, всупереч канону, на південь, а не на захід, було закладено ще при базилианах, що встигли підняти стіни тільки до перших вікон. Завершено ж будівництво лише в 1806 -1818 роках, вже в православ'ї.

     Монументальність собору різко контрастувала з мирською суєтою шаргородских обивателів, проте в кам'яній стіні з баштами по кутах і триярусною дзвіницею в центрі, проти головного фасаду собору, зведеними в 1848 році, розміщувалися лавки торговців, що цілком зримо поєднували святість обителі з суєтою миру цього. 

     До східного крила собору примикає двоповерховий корпус келій з живописними крильцями і сходами. Упоперек торця келій - довга будівля бурси. Архітектура його проста, утилітарна і не позбавлена деякої витонченості. Примітно, що такі ж портики із спарених колон, що і при вході в собор, влаштовані і в будівлі бурси і в другому поверсі корпусу келій, тільки пропорційно зменшені.