У Руданському попрощались з воїном ЗСУ Максимом Максименюком
Жаль і горе принесла нам війна. А ще – непоправні втрати наших громадян, наших знайомих, рідних і друзів. Ми хоронимо найкращих синів України, цвіт української нації.
Сьогодні Шаргородщина прощалась з полеглим воїном ЗСУ, старшим солдатом Максимом Анатолійовичем Максименюком з села Руданське. Йому навіки залишився 41 рік.
Друзі, побратими, однокласники, усі хто знав Максима прийшли сьогодні щоб віддати останню шану Людині, яка пожертвувала своє життя за волю українського народу, прикрила собою рідний край.
Максим Анатолійович народився у Руданському, тут зростав, навчався у школі. Завжди був добрим та щирим, надійним плечем для своїх батьків і брата.
Він був учасником АТО/ООС, добре знав ціну незалежності кожного клаптика України. Тому в перший же день повномасштабного вторгнення ворога на рідні землі, не вагаючись, за покликом серця, знову пішов захищати свою державу.
В останній день зими 2024 року Максим Максименюк, виконуючи бойове завдання, загинув на Донеччині. На вічний спочинок боєць повернувся на свою малу Батьківщину.
Сьогодні, у місцевому Храмі та на Руданському кладовищі усі ми попрощались з оборонцем України, військовослужбовцем ЗСУ.
Важко бачити і неможливо осягнути горе, яке відчувають батьки, прощаючись із сином. Материнський біль гіркими сльозами виливається на жовто-синій стяг, але її серцю легше не стає. Не стає легше і кожному з нас, ми сповна відчуваємо усі жахіття війни і непоправної втрати…
Вічна пам'ять загиблому оборонцеві України! Він залишив земне життя, але не залишить наші серця. Його подвиг не згасне у віках. Подбати про це – наш довічний обов’язок!
